понеділок, 30 березня 2020 р.

Час імпровізувати



Саме так все й почалось. Зателефонував друг і сказав, що є можливість поїхати на проект, що проходить під егідою "Еразмус+", однак потрібно їхати от прямо вже. Мої сімейні обставини не зовсім дозоляли все отак просто кинути і рванути, однак ключовою була фраза "проект пов'язаний з театром". "Це всього лиш на тиждень", - казав голос в моїй голові, - "не упусти можливість". Ну що ж, внутрішній голос не підвів!

ImproWise - що воно таке?

"ImproWISEpath 2.0" - це багаторазовий проект мобільності молодіжних працівників. Проект є відповіддю на поточні проблеми, пов'язані із соціальним відчуженням та радикалізацією серед молоді. Він базується на трьох методах:

  • пантомімі, 
  • імпровізації,
  • драматургії. 

Чому театр? Театр передбачає, перш за все, спілкування. Відтак він містить достатньо потужні та ефективні методи взаємодії, що базуються на різних видах комунікації. Елементи тренінгів можуть використовуватися як своєрідні інструменти у роботі молодіжних соціальних працівників.

Чим ми займались?

Перші три дні були повністю присвячені акторським психофізичним тренігам. Для того, щоби увімкнути "психіку" треба спершу увімкнути "фізику".  Часто ми розпочинали тренінги з того, що розминали пальці рук (перетворюючи їх на метеликів, квіточок та різних істот) і ніг (ага, так-так, ви все вірно прочитали)). Коли пробуєш порухати лише мізинцем на лівій нозі, то розумієш, що тіло ще не зовсім нам підвладне;).

Не берусь описувати улюблені та найцікавіші вправи тут, бо в буквах це дуже важко зробити, тому неодмнінно потрібно зібратись на тренінг по закінченню карантину:). Однак все ж ловіть блок вправ на вербальну комунікацію:
  • розбившись на пари, почергово говорити асоціації, розпочавши з будь-якого слова (наприклад, дерево-кущ-трава...). Важливо: потрібно називати асоціацію до попереднього слова парнера, а не до свого;
  • продовжувати асоціації в парах, однак говоримо слова одночасно (якщо виконувати цю вправу зосесреджено, то в якийсь момент ми зійдемось);
  • "антиасоціації" - чим менше спільного в словах - тим краще (наприклад, велосипед-курка), ви побачите, що це не так просто - генерувати будь-які слова постійно.
  • "Так і..." - один з партнерів починає говорити історію вигадану або справжню, а інший її підхоплює, обов'язково починаючи зі слів "так і..".

    Другий день був більше присвячений пантомімі та невербальній комунікації, ось декілька вправ: 
  • "Day dream" (я поки не придумала достойного перекладу)). Це схоже на невеликий сон/мрію/фантазію з відкритими очима , так наче вилетіти в іншу реальність ненадовго. Спершу група розбивається на пари, один з партнерів розпочинає свій day dream, а інший перериває його (коли захоче) хлопком.
  • На майданчик/сцену запрошується кілька акторів, їм пропонують вибрати об'єкти (це може бути стілець, годинник, аркуш паперу... будь-що). Перший актор виходить на майданчик, обирає об'єкт, починає day dream, в момент, коли заходить другий актор - day dream першого обривається. Однак коли другий актор вже обрав об'єкт і "вилетів" у свій власний day dream, то перший - знову повертається до своїх фантазій. Таким чином на майданчику водночас може відбуватися декілька day dreaming і за цим надзвичайно цікаво спостерігати. Без слів, майже без руху, з мінімальним обігруванням об'єктів.
  • Вправа "музей" - моя улюблена. Ми проводили її в горах, на відкритому просторі. Суть вправи дуже проста: потрібно дивитись партнеру в очі. Дозволити "увійти" комусь у власний "музей" і водночас спробувати "увійти" до когось. Протягом тих 10ти хвилин, коли ми вдивлялися в очі партнеру, виник дуже сильний емоційний зв'язок у всіх пар.
    Знаючи один одного лише три дні, ми були набагато ближчими. Зазвичай ця вправа викликає сльози через сильне емоційне напруження і її не можна робити просто так. Спершу потрібно вибудувати спільний фундамент.
Згодом ми створювали та проводили власні воркшопи на теми "Толерантність", "Соціальна інклюзія", "Комунікація", використовуючи театральні методи. Знову ж таки - сподіваюсь зроблю краще вживу, аніж в буквах. 

Дякую всім організаторам за таку можливість і всім учасникам за незабутній час!

Фото: Fundacja Innowacyjnej Edukacji FB


четвер, 25 січня 2018 р.

Іншість


"Зло криється (також і) в найневиннішому погляді, який бачить зло навколо себе" (С.Жижек)
"В рамках, якими б вузькими вони не були, можна рухатися вільно" (В.Франкл)

Іноді ми декларуємо повагу до кожного, але насправді готові поважати до пори до часу: поважати Інших, але не супер-Інших. За логікою, обираючи цілковиту повагу, право "не поважати" теж треба поважати (якщо тільки не обираємо "не поважати" право "не поважати").

Як і будь-які думки, висловлені вголос, заявлені позиції про "все відносно" та "індивідуальний підхід" втрачають свою цінність, якщо не переосмислювати їх знову і знову.
У більшості ми стараємося жити так, аби самим комфортно і нікому не шкодити, йдемо на компроміси. Однак не завжди виходить "і вовки ситі, і вівці цілі". Ми плутаємо "свою думку" із нахабним вторгненням туди, про що не питають. Прямоту і нетактовність. Чесність і грубість. Не помічаємо власного бажання самоствердитися за рахунок Іншого. Навіть вказуємо Іншому на його бажання самоствердитися за рахунок третього Іншого, і цим самостверджуємось.

Сучасні герої, вони - скептики, циніки, навіть мізантропи. Їхня супер-сила - рятувати життя, розкривати злочини, допомагати ближньому і при цьому нікому не подобатися (але ж насправді - всім подобатися).
Словом, бути козлами. Бути професійними козлами))
До чого це я? До того, що в прагненні бути такими чи намаганні імітувати професійних козлів, геть відсутня повага до Іншого. А це вже свідчить про непрофесійність. Відповідно процес перетворення з професіонала в просто козла - проходить дуже непомітно.

Дуже непомітно для себе ми приймаємо лише обраних Інших (таких же Інших як ми самі, себто геть не Інших). Дуже непомітно ми породжуємо психопатів. Бо, напевно, рідко хто народжується такими (як у фільмі "Something wrong with Kevin"), швидше такими стають (як у фільмі "God bless America") від надмірного психологічного тиску. 

Давайте контролювати свій психологічний тиск на Інших та супер-Інших. Максимально. Наскільки це можливо в рамках сучасних суспільних домовленостей і законів.

P.S. навіть якщо колись було/буде прийнятним їсти собіподібних (як у Г.Уеллса "Машина часу") або ж виростити собі другий ніс чи третє вухо - розглянемо це в контексті тієї доби.